Donna Tartt Quote
І чим далі я йшов, тим більший смуток мене опановував, що я втратив іще одну стабільну й надійну пристань у світі, про яку завжди думав, що вона вже нікуди від мене не дінеться: знайомі обличчя, радісні привітання: hey manito! Бо я думав, що це останній наріжний камінь мого минулого, що він завжди лишиться там, де я його покинув.
Donna Tartt
І чим далі я йшов, тим більший смуток мене опановував, що я втратив іще одну стабільну й надійну пристань у світі, про яку завжди думав, що вона вже нікуди від мене не дінеться: знайомі обличчя, радісні привітання: hey manito! Бо я думав, що це останній наріжний камінь мого минулого, що він завжди лишиться там, де я його покинув.